Вже за кілька годин після вибуху на ЧАЕС фотограф Ігор Костін був у гелікоптері, що кружляв над дахом зруйнованого реактора. Наступні кілька тижнів після вибуху він провів у Чорнобилі, щоб з репортажною точністю зафіксувати усе, що відбувається. Двічі він спускався на дах 4-го реактора, 5 разів піднімався на дах 3-го, зазнав опромінення в п’ять допустимих доз. Весь цей час він робив знімки. ...Одним із першочергових завдань ліквідаторів було скинути з даху четвертого реактора радіоактивні уламки. Костюмів для захисту не було. Молодим хлопцям – як правило, це були добровольці – чіпляли на груди і спину по свинцевій пластині, які пробивали по сторонам цвяхами і їх з’єднували дротом. У такому “спецодязі” хлопці бігли по радіоактивному даху, та в брезентових рукавицях хапали небезпечні уламки й скидали у спеціальні контейнери. Це тривало менше хвилини, але за цей час добровольці отримували таку дозу радіації, що була несумісна з життям. Фотографії Ігоря Костіна увійшли у книгу-фотоальбом «Чорнобиль. Сповідь репортера» та без жодної цензури показали світу чесну картину тих страшних подій. Згодом, у Ігоря Костіна виникла ідея – створити скульптуру у знак пам’яті та вдячності вчинку ліквідаторів. Він довго шукав скульптура, але не міг знайти того, хто б зрозумів та відчув його сповна, аж поки не звернувся до Володимира Мельніченка. Ідея, яку запропонував Митець — не мала аналогів. Зі сталевої позолоченої арматури Володимир Мельніченко втілив образ опроміненого чоловіка, що наче світиться від отриманої радіації.
Це був образ Ікара, людини-легенди. Образ добровольця, який бачить свою ціль в тому, щоб пізнати невідоме, і це пізнання – завжди жертовне. Першопроходці, добровольці, які ціною свого життя дають шанс на краще життя іншим – саме цю ідею вклав Володимир Мельніченко в скульптуру «Тисячі Ікарів».