“Для нас коні стали символом вільної думки. Ми з Адою часто під час літніх практик, і малювання з натури слідкували за конями, і робили величезну кількість ескізів. Це був такий своєрідний протест – проти тих завдань, які нав’язував інститут, проти малювання у стилі соцреалізму.
Ми спостерігали за конями, захоплювались ними. Особливо Ада. Вона завжди казала, що хотіла би займатись верховою їздою.Тому, у 16-иу році, коли в мене було кілька листів нержавіючої сталі, я вирішив зробити цю скульптуру, в пам’ять про Аду”, - зі слів Володимира Мельніченка